Підприємство обмежило працівників у наданні щорічної додаткової відпустки. Проте працівниця згодна взяти її без збереження зарплати. Чи враховується час перебування в такій відпустці до стажу, що дає право на відпустку в майбутньому?
Абзацом третім частини першої ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136) визначено, що в період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Статтею 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) встановлено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються, зокрема:
- час фактичної роботи (в т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім часу проходження військової служби під час особливого періоду;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата в порядку, визначеному ст. 25 і 26 цього Закону, крім відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.
Наведена ситуація не підпадає під жоден із наведених випадків. Тому, з огляду на п. 1 і п. 2 ст. 9 Закону про відпустки, час щорічної додаткової відпустки без збереження заробітної плати, наданої відповідно до частини першої ст. 12 Закону № 2136, не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Працівник під час такої відпустки фактично не працює і за ним не зберігається заробітна плата, хоч і зберігається місце роботи.