28 лютого 2025 року набрав чинності, а з 28 серпня 2025 року введено в дію Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 р. № 4196-IX, який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб.
Одним із наслідків цього є те, що згідно зі ст. 17 зазначеного Закону 28 серпня 2025 року втратив чинність Господарський кодекс України.
Управління аналітичної та правової роботи Касаційного господарського суду департаменту аналітичної та правової роботи Апарату Верховного Суду проаналізувало ключові зміни за наслідками набуття чинності Законом № 4196 і втрати чинності ГКУ. За результатами аналізу зроблено такі висновки.
Отже, серед основних змін, запроваджених Законом № 4196, такі:
- визнання таким, що втратив чинність, ГКУ (28 серпня 2025 року);
- обов’язкова корпоратизація державних підприємств (з 28 серпня 2025 року протягом 3 років);
- заміна прав господарського відання та оперативного управління на право узуфрукта (протягом перехідного періоду);
- визнання таких видів підприємств, як дочірні, іноземні, приватні, підприємств об’єднань громадян, підприємств споживчої кооперації товариствами з обмеженою відповідальністю і заборона на створення таких старих форм;
- обмеження змін у Єдиному державному реєстрі для державних і комунальних підприємств (дозволяються лише реєстрації ліквідації, реорганізації або зміни керівника / ліквідатора чи комісії з припинення діяльності).
Незважаючи на скасування ГКУ, саме поняття «суб'єкт господарювання» не зникає з українського законодавства. Воно залишається ключовим у Цивільному кодексі України та інших спеціальних законах, що регулюють підприємницьку діяльність. Суб'єкти господарювання (підприємства, підприємці) продовжують існувати як учасники господарських відносин, проте їх діяльність буде регулювати ЦК України та інші закони.
Так, у Законі № 4196 наведено визначення поняття «господарська діяльність». У ст. 2, зокрема, зазначено, що це діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Визначено також критерії її поділу на підприємницьку (діяльність з метою одержання прибутку) і некомерційну (діяльність без мети одержання прибутку).
Окрім того, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України доповнено абзацами, які для цілей цього Кодексу пояснюють поняття «господарська діяльність», «комерційна господарська діяльність» (підприємництво) та «некомерційна господарська діяльність».
Щодо самого поняття «суб’єкт господарювання», то його визначення міститься в тій же ст. 2 Закону № 4196. Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом. Серед них виокремлюють такі дві категорії:
- господарські організації: юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також інші юридичні особи, які займаються господарською діяльністю і зареєстровані згідно із законом;
- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці відповідно до закону.
У ч. 4 ст. 2 Закону № 4196 визначено критерії, за якими суб’єкти господарювання залежно від кількості працівників та обсягу доходів поділяються на суб’єкти:
- мікропідприємництва;
- малого підприємництва;
- середнього підприємництва;
- великого підприємництва.
Ухвалення цього Закону започаткувало трирічний перехідний період, що почався з дати введення закону в дію, протягом якого юридичні особи повинні трансформувати свою організаційно-правову форму. У цей перехідний період допускається подальше функціонування раніше створених підприємств у формах державного, комунального, приватного, казенного, іноземного підприємства тощо. Однак згідно зі ст. 13 цього Закону створення нових юридичних осіб у цих формах заборонено. Після завершення перехідного періоду юридичні особи у формі «підприємств» мають бути перетворені на інші організаційно-правові форми – господарські товариства.
Проте у ст. 3 Закону № 4196 є визначення кожного згаданого типу підприємств і встановлено, якими нормативними актами регулюються особливості створення, діяльності та управління таких підприємств, зокрема державних, унітарних і комунальних.
Водночас звертаємо увагу, що в постанові ВП ВС від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 визначено вид підприємницьких товариств. ВП ВС зазначила, що приватне підприємство – це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності. Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП, а саме що ПП є господарським товариством (зокрема, ТОВ або ТДВ) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об'єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
Серед особливостей ГКУ було те, що він визначав (гл. 24) порядок застосування господарських санкцій (відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції) та адміністративно-господарських санкцій (вилучення прибутку (доходу), адміністративно-господарський штраф, припинення експортно-імпортних операцій та ін.). Тепер застосування таких санкцій регулюватиметься ст. 15 Закону № 4196 та іншими законами України, але перелік майже не змінився, і серед них і надалі є вилучення прибутку (доходу), адміністративно-господарський штраф, зупинення дії ліцензії тощо.
Зазначеною статтею визначені випадки, на які не поширюється її дія. Серед іншого, на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законодавчими актами, контроль за дотриманням покладено на податкові та митні органи.
Стаття 17 Закону № 4196 визначає особливості набрання ним чинності та вносить зміни до низки законодавчих актів України, більшість з яких стосується діяльності державних і комунальних підприємств, прав користування ними майном, земельними ділянками тощо.
Тобто замість ГКУ, що скасований з 28 серпня 2025 року, основним джерелом права для господарських відносин став ЦК України.
Скасування ГКУ не означає скасування суб'єктів господарювання, але призведе до переходу на регулювання їх діяльності переважно нормами ЦК України та інших спеціальних законів, що збереже, а не ліквідує поняття «суб'єкти господарювання». Хоча деякі специфічні терміни та правові форми зникають, ключові норми, такі як визначення суб'єкта господарювання, переносяться до нових законів. Це гарантує, що фундаментальні засади бізнесу в Україні залишаються стабільними.
Аналіз Закону № 4196 показує, що з його ухваленням відбувається скасування ГКУ, але не всіх його положень, частина норм прямо переноситься до інших законів або зберігає свою силу завдяки посиланню на них. Тож зазначимо про деякі ключові з них.
- Зокрема, поняття «підприємництво», визначення якого було в гл. 4 ГКУ «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)», розкрито в ст. 2 Закону № 4196, а інші її положення містять загальні норми та принципи підприємницької діяльності. Також різноманітність організаційно-правових форм закріплена в ч. 1 ст. 83 ЦК України, відповідно до якої юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом і спеціальними законами про окремі види діяльності.
- Як уже зазначено, поняття «суб’єкт господарювання», «суб’єкти малого- мікро- та великого підприємництва» (гл. 6 ГКУ «Суб'єкти господарювання – загальні положення») розкрито у ст. 2 Закону № 4196, а інші положення гл. 6 ГКУ охоплюються положеннями гл. 7 ЦК України щодо загальних засад утворення та діяльності юридичних осіб.
- Глави 7 «Підприємство», 8 «Державні та комунальні унітарні підприємства», 10 «Підприємства колективної власності» та 11 «Приватні підприємства. Інші види підприємств» містили перелік організаційно-правових форм підприємств, а також регулювали загальні засади їх створення та діяльності. Закон № 4196 передбачає реформування організаційно-правових форм юридичних осіб. У зв'язку з цим норми згаданих глав ГКУ, присвячені регулюванню цих форм, втратили свою актуальність, оскільки їхній предмет регулювання більше не існує.
Водночас нагадуємо, що Законом № 4196 передбачений перехідний період для реформування організаційно-правових форм юридичних осіб, до приведення діяльності підприємств у відповідність до вимог закону підприємства керуються загальними положеннями ЦК України щодо діяльності юридичних осіб та законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про акціонерні товариства» і «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
- Положення гл. 12 ГКУ «Об’єднання підприємств», що стосувалися об'єднань підприємств та господарських об'єднань, тепер регулюються як об'єднання юридичних осіб у статтях 4–10 Закону № 4196. З моменту набуття чинності Законом № 4196 всі юридичні особи, які були створені як об'єднання підприємств, автоматично переходять під дію нового законодавства незалежно від прийняття такими юридичними особами рішення про зміну найменування та державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
- Щодо гл. 13 ГКУ «Громадянин як суб’єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання», то відносини, які були її предметом, повною мірою врегульовані гл. 5 ЦК України щодо діяльності фізичних осіб – підприємців. ЦК України вже давно містить норми, що регулюють діяльність фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.
Нові правила для державних і комунальних підприємств
Відтепер державні та комунальні підприємства можуть або ліквідуватися, або перетворюватися на ТОВ чи АТ. Відповідно, до статутного капіталу майно вноситиметься або передаватиметься на праві узуфрукта.
Для суб'єктів господарювання з відповідною організаційно-правовою формою настануть такі наслідки:
1) підприємства державної власності мають бути реорганізовані в ТОВ та АТ протягом перехідного періоду під загрозою подальшого припинення та передачі їхніх активів у фонд державного майна;
2) підприємства комунальної власності можуть бути реорганізовані або ж можуть зберегти свою організаційно-правову форму за вибором відповідного органу місцевого самоврядування;
3) підприємства приватної форми власності не матимуть відповідальності за нереорганізацію.
З моменту набуття чинності цим законом реєстрація підприємств у зазначених вище організаційно-правових формах заборонена.
Реформування інститутів права господарського відання та права оперативного управління
Згідно з новим законодавством частина державного та комунального майна буде закріплена за новоствореними товариствами на праві власності, а інша — на праві узуфрукта. Крім того, Закон передбачає реформування інститутів права господарського відання та права оперативного управління, які до його прийняття становили основу правового режиму майна суб’єктів господарювання державного сектора економіки.
Після завершення реформ правовий режим майна таких суб’єктів становитиме право власності або узуфрукт державного майна (особисте безоплатне володіння і користування). Рішення про те, яке саме майно отримає товариство на праві власності, а яке – на праві узуфрукта, буде прийматися індивідуально в кожному конкретному випадку.
Узуфрукт державного / комунального майна може бути встановлений на будь-які види рухомого або нерухомого майна, крім земельних ділянок, що перебуває у власності держави / територіальної громади (таке майно не повинно підлягати приватизації або бути включеним до статутного капіталу юридичних осіб).
Разом з тим після перетворення на товариства управління цими організаціями здійснюватиметься через наглядові ради, а не безпосередньо органами державної влади чи місцевого самоврядування. Це забезпечить більш ефективний та незалежний контроль за їхньою діяльністю.
Слід зазначити, що, окрім скасування ГКУ та докорінного реформування засад корпоративного управління в комунальному та державному секторах економіки, законопроєкт містить низку змін, які є важливими для приватного сектору.
Наприклад, внесені зміни до ст. 97 ЦК України щодо управління товариством, згідно з якими планується надати право управляти товариством його єдиному учаснику – фізичній особі (окрім його органів управління – загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства).
Також впроваджено ст. 99-1 ЦК України «Посадові особи товариства». Ця стаття замінить ч. 3 ст. 65 ГКУ щодо визначення поняття «посадові особи» та більше конкретизує відповідне поняття. Серед змін передбачається, що посадовими особами товариства є:
- керівник (одноосібний виконавчий орган);
- голова та члени колегіального виконавчого органу;
- голова та члени наглядової ради або ради директорів;
- ліквідатор;
- голова та члени комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії);
- головний бухгалтер і корпоративний секретар;
- голова та члени іншого органу товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або установчими документами товариства.
При цьому зазначається, що установчими документами товариства посадовими особами товариства можуть бути визнані й інші особи.
Цією ж статтею закріплюється поняття та конкретизується зміст фідуціарних обов’язків. Так, посадові особи товариства мають обов’язки перед товариством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління товариством (фідуціарні обов’язки). Посадові особи товариства зобов’язані діяти:
- в інтересах товариства;
- добросовісно та розумно;
- у такий спосіб, який, на їхнє добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності товариства;
- у межах повноважень, наданих їм установчими документами товариства та законодавством.
Стосовно регулювання господарських договорів, укладених до впровадження змін, то Закон № 4196 не містить спеціальних перехідних положень щодо господарських договорів, які були укладені відповідно до норм ГКУ, договори залишаються чинними та продовжують свою юридичну дію до моменту завершення строку дії договору або припинення дії договору. Якщо договір містить положення із посиланням на норми ГКУ, це не призводить до його недійсності, оскільки закон не має зворотної дії в часі. Дія таких норм припиняється, застосовувати необхідно аналогічні положення ЦК України (отже, рекомендовано внести відповідні зміни до такого договору). З моменту скасування ГКУ все, що не передбачено договором, регулюється нормами спеціального законодавства та ЦК України.