Як нараховується єдиний внесок, якщо працівник протягом календарного місяця працював як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом і отримав загальну суму доходу, меншу за розмір мінімальної заробітної плати?
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон про ЄСВ) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати, за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР (далі — Закон про оплату праці), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону про оплату праці).
Основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (п. 12 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ).
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону про ЄСВ).
Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону про ЄСВ, встановлюється в розмірі 22 % до визначеної ст. 7 Закону про ЄСВ бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
У разі нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною[1], застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Отже, якщо працівник протягом календарного місяця працював на одному підприємстві як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом і отримав загальну суму доходу, меншу за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Якщо працівник працював на різних підприємствах, при цьому за основним місцем роботи отримав суму доходу, меншу за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Нарахування єдиного внеску на дохід, отриманий не за основним місцем роботи, здійснюється згідно з вимогами абзацу третього частини п’ятої ст. 8 Закону про ЄСВ незалежно від його розміру.
ЗІР, категорія 201.04.01
[1] Мається на увазі частина п’ята ст. 8 Закону про ЄСВ (прим. ред.).