Працівник, який виконує трудові обов’язки за сумісництвом, звільняється з основного місця роботи. Які дії надалі для працівника та роботодавця?
Роз’яснює фахівець управління інспекційної діяльності у Кіровоградській області.
Відповідно до вимог ст. 102-1 КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, окрім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-підприємця.
Працівник, у якого немає основного місця роботи, не може працювати за сумісництвом.
Раніше основне місце роботи визначали як таке, де зберігають трудову книжку працівника. Після 10.06.2021 р. працівник не зобов’язаний подавати трудову книжку при прийнятті на роботу (ст. 24, 48 КЗпП, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі»).
З 10 червня 2021 р. (з початком переходу на електронні трудові книжки) п. 12 ст. 1 Закону про ЄСВ та п. 3¹ частини другої ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що основне місце роботи — це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Міністерство соціальної політики у листі від 18.10.2017 р. № 446/0/22-17/134 зазначило, що згідно із частиною першою ст. 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.
У зв’язку з цим, якщо працівник залишиться працювати на тій самій посаді в межах підприємства, переведення у розумінні ст. 32 КЗпП, на думку Міністерства соціальної політики, не може бути застосовано.
Питання про переведення з основного місця роботи на роботу за сумісництвом (і навпаки) у роботодавців досі подекуди виникає. Чинне законодавство не дає нам чіткої відповіді на це запитання.
Аргументи на користь «звільнення-прийняття»:
- відсутність поняття «переведення з основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом і навпаки» у КЗпП;
- проблеми з визначенням розрахункового періоду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок № 100) у разі переведення;
- проблеми з визначенням розрахункового періоду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266) у разі переведення;
- неможливість дотримання норм щодо подання повідомлення до податкової про укладення трудового договору з працівником та щодо відображення в додатку 5 Податкового розрахунку;
- відсутність порядку відображення «переведення» у трудовій книжці працівника.
Від редакції
Якщо законодавством не передбачено, то не можна / не варто так робити. Тому цікаво, що буде далі в цій ситуації.
Статтею 64 Господарського кодексу України (ГКУ) встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Але ГКУ в серпні втратить чинність. Хто буде доводити до відома підприємства його організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис? Адже тоді законодавством не буде передбачено, що підприємство самостійно визначає штатний розпис…