Статтею 22 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР встановлено, що в разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
Якщо доходу для утримання надміру використаної відпустки немає, працівник повинен внести кошти в касу.
Але слід бути готовим до того, що працівник, можливо, відмовиться повертати кошти з огляду на ст. 1215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Мовляв, якщо надавали відпустку за період, за який її не слід було надавати, то й підстав повертати відпускні немає.